Дракон дуркує
В усьому винен час. Точніше, лінійне сприйняття часу. Минулого, теперішнього, майбутнього не існує. Точніше, існує все, завжди і водночас. А моє тіло — це губка, яка вбирає і пропускає хвилини, години, дні і роки. Це не час закінчується, а я.
Я вглядаюся у білу пустоту екрану, і чекаю натхнення. За кілька вечорів, проведених перед компʼютером, мені вдалося поміняти шрифт і кольоровий акцент для блогу, та оформити річну підписку на Bear. А поза тим — жодного притомного речення.
Я беру це близько до серця. Слухаю заспокійливу музику, медитую, намагаюсь про це не думати. Як наслідок, думаю про це постійно. Стільки всього хочу і можу написати, але не пишеться. Чому?
В усьому винен час. Сьогодні я прокинулся, і за замовчуванням сприймаю усе, що відбулося вчора, поза- і позапозавчора як те, що минуло. Але ж це неправда. Багато / мисленнєвих / процесів тривають і відгукуються в тілі, а я, замість того, щоби їх пережити, спішу їх опрацювати. Нічого дивного, що мій поспіх наражається на опір.
Процес перший / Компас Культури /
Цього тижня відбулася шоста, фінальна сесія групового коучингу для фрилансерів у сфері культури. Попереду ще три години індивідуальних зустрічей з менторкою, але вже зараз я можу сказати, що цей досвід вплинув на мене у спосіб, який я наразі не можу відрефлексувати. І — з великою вдячністю і смиренням — відмовляюся від спроб зробити це тут і зараз.
Що я можу — це поділитися методикою, про яку я дізналася на програмі, і яка називається Dragon Dreaming. Її суть можна звести до того, що творча праця має чотири рівні, які міцно, але не завжди очевидно переплітаються між собою. Це — мріяння, планування, роблення та святкування. Більше про філософію Dragon Dreaming — у статті українською мовою.
Процес другий / “Перехоплені листи” /
Також у квітні завершила експеримент з розсилкою. За 12 місяців я написала і відправила 9 “листів”. Це був гарний формат, щоби почати писати і ділитися написаним поза роботою (я тоді працювала журналісткою в Happy Monday) і соцмережами. Кожне відправлене повідомлення складалося з елементів вигадки і сповіді, але, зрештою, було відбитком мого внутрішнього життя, речей, які я прослухала і прочитала.
В останньому повідомленні я дала посилання на цей блог, бо в якомусь сенсі він має бути продовженням “листів”. Може, не таким концептуальним, але так само відвертим і, маю надію, більш регулярним. Така моя мрія і такий мій план. Це те, що я роблю і вчусь святкувати. Тут і зараз, вчора, завтра, завжди.