Так минає травень
Три недочитані книжки, один недописаний текст і два недороблені пет-проєкти. І — Я, яке змагається з почуттям провини за всі “недо”, що плетуться за мною вже енний місяць і тягнуть на дно. Хочеться взяти тайм-аут, випасти з життя на пару днів / тиждень-два / рік, щоб ніхто не чіпав. Привіт, вигорання, давно не бачилися.
Мене вчили працювати, викладатися на всі сто, бути уважною, ретельною, відповідальною. А відпочивати не вчили. Терапевтка каже: “Надягаєш маску на себе, тоді — на Іншого”. Пробую. Купила Minami Lane в Steam, будую рамен-шопи і парки, гладжу котів, вибираю репертуар для караоке. Так минає травень.
Змінюю звиклі маршрути поза роботою й домом. Трамвайна зупинка в зарослях бузку, повітря гусне від пахощів (бузковий — нота серця весни, якої завжди замало). Вертаюся пішки шість кілометрів — середня відстань від села до села, тільки село тепер — одна з вісімнадцяти дільниць міста, в якому я вперто гублюся й неминуче знаходжуся.
Варшава прекрасна весною. Вранці перед роботою сідаю на новесенький ровер, і їдемо з коханим 15 кілометрів по місту. Я напружена, усі сили йдуть на те, щоби добре загальмувати на світлофорі і не гепнутися лицем об асфальт. Але ось ми з'їжджаємо на шутрову дорогу, де дерева, пташки (я побачила дятла!), і в грудях прокльовується РАДІСТЬ.
Ще була на концерті Daria ze Śląska — одним із найкращих в моєму житті (після акустичного лайву Blooms Corda на Андріївському узвозі восени 2022). Дочитала “Психоаналітичну діагностику” Ненсі Мак-Вільямс. Сходила на розмову про cohousing в Krytyka Polityczna. Про все це можна написати окремий пост, але не пишу, бо лишаю за собою право на “недо”.