Собака мордою вниз
Вона прийде, і почне битися. Мені доведеться оборонятися і відганяти її подушкою. Попри свій поважний як на кицьку вік [цього року виповнюється десять] Тесла — сильне і войовниче створіння. Її любов до коврика для йоги — загадкова і непоступлива. І навіть коли вона не в настрої для бійки, вона неодмінно прийде і розляжеться поряд, скориставшись моєю вразливістю [асана “собака мордою вниз”].
Я повернулася до йоги. Займаюся кожного дня упродовж двох тижнів. Тривалість занять коливається від пʼяти до пʼятдесяти пʼяти хвилин, але так в середньому виходить по двадцять хвилин на день. Достатньо, щоби почати фіксувати зміни у тілі (швидше реагую, коли горблюся, довше сиджу з рівною спиною) і свідомості (легше переношу дискомфорт і позбавляюся навʼязливих думок).
Але коли я дивлюся на сильну, підтягнуту сильветку тренерки в телевізорі, як просто і витончено вона переходить з однієї асани в іншу, моє серце проштрикує заздрість. Доросла і протерапевтована частинка мене розуміє, що природа наділила нас різними тілами, а життя — біографіями, і вчиться бути вдячною за те, що є. Але маленька і уразлива частинка мене замовляє одяг для йоги онлайн, щоб залатати продирявлене серце.
Одяг виявився дешевим і поганої якості, але не він винний в тому, що деякі асани даються мені важко або ж не даються взагалі. І навпаки — коли я вперше стала у позу лука чи журавля, це сталося не завдяки кюлотам з високоякісної бавовни чи елегантному лонгсліву з зав’язками, а завдяки мені. Бо це я зʼявлялася на практику день по дню, долаючи лінь, постійний брак часу, змагаючись з силою тяжіння землі, опором власного тіла, і дихала.
Два тижні тому я повернулася до йоги на превелику радість для Тесли і себе самої. Сьогодні згортала коврик, і зрозуміла, що закорінює мене в практиці. Я перестала сприймати її як обовʼязок чи необхідність, але як джерело втіхи і самопізнання. Зрештою, після заняття я почуваюся краще, і цього достатньо, щоби не вимагати від себе багато, а робити, що можу, поки можу і хочу.